Спільне звернення Комуністичної партії України та Вільної профспілки медичних працівників України до Президента України
Вельмишановний Вікторе Федоровичу !
Вільна профспілка медичних працівників України разом з Комуністичною партією України звертаються до Вас з приводу прийнятого 05 липня 2012 року Верховною Радою України Закону України «Про екстрену медичну допомогу» (реєстраційний номер проекту 10155), який містить норми, що можуть зашкодити нормальному забезпеченню медичною допомогою громадян України.
Звернутися до Вас змусив той факт, що зазначений новоприйнятий Закон є недосконалим, суперечить Конституції України, рішенням Конституційного Суду України, іншим законодавчим актам України та не вирішує існуючих проблем у сфері надання невідкладної медичної допомоги, а може їх певним чином поглибити. Окремі положення цього акту свідчать про звуження та обмеження конституційного права громадян на належну медичну допомогу, охорону життя та здоров’я.
Зокрема, в загальному, даний акт не містить чіткого механізму надання екстреної медичної допомоги, належного визначення прав особи на отримання екстреної медичної допомоги та їх гарантій, чітко не встановлює механізму надання безоплатної медичної допомоги, не визначає належну систему управління системою екстреної медичної допомоги та контролю за нею, механізму взаємодії системи екстреної медичної допомоги та системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112.
Викликає зауваження сам підхід до визначення поняття «екстрена медична допомога», який хоча і представлений як медична допомога, однак, з аналізу норм Закону, по суті не є нею. Так, екстрена допомога має здійснюватися не медичними працівниками, а «працівниками системи» екстреної медичної допомоги і спрямована (на відміну від медичної допомоги) на здійснення «заходів», у тому числі організаційних, стосовно «невідкладного стану» людини, а не хвороби, травми, отруєння, патологічних станів та у зв’язку з вагітністю і пологами, як це має бути при наданні медичної допомоги.
Викликає зауваження сам підхід до визначення поняття «екстрена медична допомога», який хоча і представлений як медична допомога, однак, з аналізу норм Закону, по суті не є нею. Так, екстрена допомога має здійснюватися не медичними працівниками, а «працівниками системи» екстреної медичної допомоги і спрямована (на відміну від медичної допомоги) на здійснення «заходів», у тому числі організаційних, стосовно «невідкладного стану» людини, а не хвороби, травми, отруєння, патологічних станів та у зв’язку з вагітністю і пологами, як це має бути при наданні медичної допомоги.
Окремі положення цього Закону можуть призвести до надання неякісної та несвоєчасної екстреної медичної допомоги.
Так, в ньому не встановлені вимоги до медичних працівників екстреної медичної допомоги, які повинні надавати таку допомогу. Працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону є: медичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної медичної допомоги, бригад екстреної медичної допомоги, відділень екстреної медичної допомоги, які безпосередньо надають екстрену медичну допомогу та/або забезпечують її надання згідно з положеннями цього Закону. Разом з тим не передбачається перелік та вимоги стосовно кваліфікації таких осіб. Варто враховувати, що медична допомога є діяльністю професійно підготовлених медичних працівників, що спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами. Проте цим Законом це не забезпечується.
Не містяться в Законі й положення щодо переліку медичного обладнання та лікарських засобів, які повинні обов’язково бути наявними в спеціалізованому санітарному транспорті бригад екстреної медичної допомоги. Це також може вплинути на якість надання невідкладної медичної допомоги, так як не буде затверджено переліку того, що повинно міститися в такому транспорті, що призведе до різних підходів щодо забезпечення спеціалізованого транспорту відповідним обладнанням. Вважаю, що такі переліки повинні встановлюватися центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.
Положення щодо того, що громадяни мають право «звернутись за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної медичної допомоги» обмежує права громадян, оскільки звужує можливість пацієнта отримати своєчасну медичну допомогу, так як згідно цього проекту відділення екстреної медичної допомоги передбаченні тільки в багатопрофільних лікарнях інтенсивного лікування.
Існують в цьому акті й прогалини та колізії. Це стосується того, що не визначено порядок формування усіх ланок системи екстреної медичної допомоги з метою її безумовного і безоплатного надання, немає перехідних положень стосовно реформування існуючих закладів системи екстреної (швидкої) медичної допомоги.
Звертаю Вашу увагу, що норми цього Закону під час його прийняття не були узгоджені з іншими законодавчими актами України. Зокрема не уніфіковано та не узгоджено з положеннями Закону України «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112». Фактично запропонована система надання екстреної медичної допомоги протиставляється чинним елементам системи 112. Існують неузгодженості й з Бюджетним кодексом України щодо розподілу фінансування екстреної медичної допомоги. Не розділено джерела фінансування медичних установ залежно від їх форм власності. Фактично встановлюється, що медична установа державної форми власності може фінансуватися одночасно з державного та обласного бюджетів та коштів приватних підприємств, що не узгоджується з пунктом 12 статті 2 Бюджетного кодексу України, відповідно до якого бюджетні установи – це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету.
Негативним є положення перехідних положень щодо того, що закони та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Законом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. Це може призвести до припинення дії невизначеного кола законодавчих актів, окремих їх норм, у частині, що суперечить закону, що приймається. Уведення в дію таких норм є небезпечним, оскільки не містить достатніх і завершених правових механізмів реалізації положень, як того вимагає принцип правової держави. Варто також враховувати, що такі положення значно ускладнюють правозастосування та призводять до правової невизначеності, на неприпустимість чого вказувалося в рішеннях Конституційного Суду України. Так, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі.
Варто також звернути увагу на те, що запропонований законодавчий підхід абсолютно не змінює концепції реформування екстреної медичної допомоги, яка експериментально запроваджувалась в Україні останні роки та на неефективність якої вказувала, зокрема, Рахункова палата України у своєму звіті «Про результати аудиту ефективності використання коштів Державного бюджету України, виділених Міністерству охорони здоров’я України на створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги» у 2010 році.
Очевидно, що цей законодавчий акт є недосконалим.
Очевидно, що цей законодавчий акт є недосконалим.
Загальновідомо, що законодавчі акти мають прийматися з метою належної реалізації прав громадян та забезпечувати гарантії виконання відповідних конституційних норм. Відповідно до статей 3, 49 Конституції України право людини на життя і здоров’я гарантуються та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Проте, ці права будуть порушуватися і не будуть забезпечуватися державні гарантії у разі набрання чинності цим законодавчим актом.
Конституція України (п. 30 ч. 1 ст. 106) наділяє Президента України правом вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд до Верховної Ради України.
П Р О С И М О :
З метою гарантування додержання Конституції України та недопущення набрання чинності недосконалого законодавчого акту, норми якого суперечать Конституції України, іншим законодавчим актам, дія яких може зашкодити нормальному забезпеченню громадян медичною допомогою, застосувати право вето до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» (реєстраційний номер проекту 10155) та повернути його на повторний розгляд до Верховної Ради України з відповідними пропозиціями.
Голова ВПМПУ Панасенко О.О.
Голова КПУ Симоненко П.М.
